Чого тобі від мене отамане, що будиш мене посеред ночі і тягнеш до столу: «Пиши!» ? Що я знаю про тебе? Що мені усі літописи: Величків і Самовидців? Що я там прочитаю між рядками? Року божого 7183 від створення світу і 1675 від християн пішов Сірко в похід і спустошив Крим. Повернув з рабства тисячі християн і тисячі татар знищив, пустив димом села татарські, а якусь татарку бідну від голодної смерті з дітьми спас, бо наказав корову їй вернути. А року 7175  Дорошенко втратив Україну, бо татари на Крим хати свої рятувати від Сірка повернули, і кинули гетьмана… Хто писав теє все? Скільки в тім правди? Хто купував літописцям чорнило?

Де мені той літопис шукати, де писано, як скапувала кров з твоєї вірної шаблі на степову траву після бою, і як запеклася кривавиця на сорочці лляній (то по ній, білішій, як на Святославі, лише було відрізнити тебе від простого козака) – що й не впізнати – де твоя власна, а де тобою вбитих?.. Де та пісня в якій затужив хтось за порубаними твоїм наказом безневинними тумами в Чорній долині і де той клекіт пташиний, яким ти скрикнув над вбитим татарами братом?

Що я можу знати про тебе Кошовий?

Хто та, що шептала на ранами твоїми глибокими? – вже й не вірив ніхто на життя – і писали – помер кошовий отаман Іван Сірко – а таки одшептала, лиш над костями твоїми у звіт занотували через 300 років – перерубані і зрослі за життя ключиці…

Де тебе маю зустріти? Носити сім літ на Паску на могилу тобі землю, як заповів, чи плисти на Хортицю, де ти вік звікував?

Якби знати… Хіба то мені (чи хоч тобі ж) знати? А ти будиш опівночі і тягнеш до столу: «Пиши!»