суббота, 28 декабря 2013 г.

Класика


ЧАСТИНА ПЕРША
кіношна

Чогось так вийшло, що саме на католицьке Різдво я сіла дивитися давно рекомендований однією мудрою людиною фільм. "Кароль Войтила - людина, що стала Папою Римським". Коли мені цей фільм рекомендували, то мова йшла про те, що там є відповіді на питання про суть мирного протистояння владі. Ну, якраз до майданівської теми.




Але, подивившись цей фільм, я знайшла відповіді і на зовсім інші запитання. В першу чергу особисті.

Фільм вразив. Дивитися усім.

 Під настороєм фільму ввечері мені захотілося послухати полонез Огінського.


Міхал Огінський - надзвичайний королівський посол. У 1794 — брав участь у повстанні Костюшка проти Росії. Після поразки повстання емігрував до Константинополя, де став активним діячем еміграції. Написав полонез "Прощання з Батьківщиною."

Для мене цей полонез - музика дитинства. Коли відключали світло, папа брав баян або гітару і розважав нас при світлі керосинової лампи. Полонез мені подобався найбільше.


Батьки лікарі, закинуті долею в село. Тяжкі 90-ті. Відсутність зарплати. Відключене світло вечорами. (пишу і не віриться!!!!) Розмови про наш графський маєток. Бабуся і Мама переказували прочитані художні твори, бо не дуже начитаєшся при керосинці... Звичайно, музика польської аристократичної революційної ностальгії була найліпшою режисерською задумкою для фону всього, що відбувалося...

Короче. Люблю я полонез Огінського. Але слухаю рідко. Ну, як одяг про свято.

Після фільму про Войтилу я влаштувала собі момент ностальгії. Слухала полонез. Саме в цей час переписувалася зі знайомим діджеєм. Що з цього вишло?

Вадим зробив спеціально для мене трек. Як на мене, ідеальний варіант для прослуховування в дорозі за кермом.






ЧАСТИНА ДРУГА
музична
Власне, робота над полонезом відкрила для мене ще один світ. Світ Діджея. Ми з Мілою навіть взяли урок :-)

Вчилися міксувати на ходу


Скажу - річ це не проста,


...але доступна...


Міла розібралася досить швидко

Звичайно, щоб досягти рівня Вадима потрібно дуже довго вчитися і працювати. 




Що потрібно, щоб стати діджеєм?
З чого починати?

Я просто передаю  розповідь Вадима:


"Починалось так...  Я дуже люблю музику.  З дитинства. Але коли я купив діджейский  журнал«DJAM» вперше! Не знаю чому мене потягло читати його? але я вважаю що не даремно)) 

Там я прочитав інтерв’ю від ВІТАЛІЯ БАБІЯ, він же SPARTAQUE. В статті писалося, з чого він починав, як пише треки, які програми використовує.


Мене це дуже зацікавило і я вирішив собі також спробувати. Купив я в ті часи 2006 році  СD діск з діджейськими  програмами.  і одна зних була на які Віталік писав, це була програма FL STUDIO 5.


Звичайно спочатку не вийшло. Але мене все цікавило.  Як це? як зробити такий звук? Як правильно трек написати?


Я самоучка і впертий. Хотів зробити щось унікальне. І ось  в 2009 році я написав декілька треків та в перше в своєму житті підписав контракт з лейблом  CTS-RECORDS.

Треки такі: NAKAMOTO, Degrees square





В 2010 році почав натхненно писати треки і ремікси. офіційні та випускати їх на різних лейблах по всьому світі.

Також в 2010 Році я запустив своє радіо шоу REMIXOFF MANIA, яке звучить на таких радіо як Wheee.FM, Play.FM. Також раньше звучало і на SSRADIO. 





Десь, приблизно, літом 2010 року мені запропонував шведський соунд продюсер HAKAN LUDVIGSON разом записати трек для платівки (ВІНІЛ).



Я погодився. Почали записувати трек. Писали через онлайн!!! Він мені давав ідею а я її втілював, потім навпаки... І ОСЬ ТРЕК ГОТОВИЙ.

Назва трека Hakan Ludvigson & Kasa remixoff – Saharella. Дата релізу відбулась 28 лютого 2011 року.



Також була ще одна хороша подія. 14 березня  2011 року вийшов мій офіційний ремікс на відомого трансовго діджей RICHARD DURAN.





Richard Durand  - Wide Awake feat. Ellie Lawson (Kasa Remixoff Remix)

Лейбл Magik Muzik



В літку 2011 року я запускаю свій лейбл KASA RECORDS,

За три роки майже кожен реліз  побував в топ 100 продаж в разних інтернет магазинах та підтримки магазинів у чартах.



Також не відстаю і від того що публікую свої власні DJCHARTS в  таких інтернет магазинах як: Audiojelly, Beatport, Junodownload, Satelliteedm, Traxsource.


Я відбираю кожниий місяць треки які вважаю хорошими та кращими і  які прозвучали в моєму радіо-шоу і публікую в своїх чартах щомісяця ТОР10 



На сьогодні треків разом з реміксами 668.



100 000 фанів по всьому світі!!!!! – це можна перевірити в соцмережах facebook, twitter, instagram, vk. на сторінках 

KASA REMIXOFF 



 KASA REMIXOFF  став VIP EDM PERSON WORLDWIDE 2013 DECEMBER


Оттак народ! Хто має чітку ціль і займається улюбленною справою із задоволенням, той обов’язково досягне успіху!!!

Поки що вітаємо Вадима Касапа! бажаємо нових досягнень. 

Вадим,  ще раз дякую за трек)


понедельник, 23 декабря 2013 г.

Третій репортаж. Мілин.

Цього тижня до Києва поїхали Міла з Лисичкою. Користуюся їхніми фото для продовження теми. Власне, усе з їхніх слів.

Замріяна Мілуся. Дихає повітрям свободи.

Дівчинка-Лисичка
(Пані Наталія, взагалі-то)




"Ёлка-ЁПТ"
Усі бачили. Нічого. Ще раз дивіться. Хто-зна, яка на той рік буде)))))


"Українці Німечиини з МАЙДАНОМ"
Оттак щовечора стоять дві сестрички-близнючки. Одна - киянка, інша сьогодні живе в Німеччині. Приїхала підтримати.

Далі дівчата пішли до Жовтневого. Кам’янецькі, хто їздить, здебільшого туди йдуть.



Міла і Наталі день відпахали на кухні.

Мені важко передати усі їхні враження.
І не писатиму. Уявляйте самі - ви їдете в інше місто, щоб безкорисливо попрацювати заради інших людей... Хоча, заалом-то ж - заради себе.

Нові знайомства, враження і досвід.


Наприклад, ці дві пані - досить успішні Бізнесвумен. але сюди приходять "для душі".
В такій колоритній синій хустині - ця жінка працює шеф-поварем.
Її досвід на революціній кухні був безцінним, кажуть дівчата.



о, а це Мілин кулінарний шедевр польової Майданівської кухні. Заздріть. Усі)




суббота, 14 декабря 2013 г.

РАЙ У КІПТЯВІ-2.
Як я їздила на Євромайдан вдруге. Що там змінилося.

Приїхала я з першого разу така виснажена і вирішила, що вистачить з мене виконання громадянського обов’зку і на короткій дистанції. 


Зібралася їхати моя сестра. Люди, дізнавшись, зібрали гроші і речі - передати. Сестрі їхати не вийшло. Я взяла квитки. 
Вчора виїхала. Сьогодні повернулася. Тільки що)

Працівники нашого продуктового ринку зібрали 14 великих пакунків. Я сиділа, дивлячись на них, остаточно сумніваючись у своїй адекватності. Як це все я маю дотягнути?
В результаті бажаючих допомогти вийшло достатньо. а декому і відбій дали.
Світ не без добрих людей.

притягли ми все добро у "Жовтневий". Реплий одяг- речі, зилишили нашим кам’янецький хлопцям, продукти віддали сюди ж на кухню.

***
Зайти у "жовтневий" можна за перепусткой. Тут можна зареєструватися, отримати місце для спання, можливість добре харчуватися. Але "шаритися" тут не вийде.
 Приїхав, зареєструвався - іди їж і отримуй завдання. Хлопців формують у десятки і сотні і відправляють на пікети, в самооборону і т.д. 



Дівчата на кухні 
Їм ми залилшили продукти. Тут чисто, налагоджено, чітко, ввічливо.


 Я поснідала у компанії рівненських хлопців. Спілкування між людьми тут просте і невимушене. 
:-)

під "Жовтневим" польова кухня. Тиждень тому наметів не було і гори капусти теж не було.

Прийшла на Майдан. Тут домовилася зустрітися зі своєю колєжанкою, однією з найкращих подруг Маринкою. Вона з чоловіком приїхала з Івано-Франківська.

Якраз Бурмака гімн співала. Вовчик знімає шапку. Механічно. Отак. 

Євромайдан

Дуже хочу побачити "Кокаїново-горілчані" барикади)))))
Ось вони!!!

Далі - буферна зона - немає нічого. вхід-вихід вільний.


І, ось таким рядом техніки відділено "Регіональський" майдан

Пролажу між камазів і знайомлюся з МВДшником...

Прошу пропустити мене на "регіонівський" майдан. МВДешники жартують, заграють, але не пускають. Кажуть - вхід туди - за Михайлівською площею.
Я дуже хочу побачити той, інший майдан. Хочу побачити його сама, без упереджених думок, через десяті розповіді. Продовжую фотографувати і починаю шукати компанію для походу...


сфотографувала чисту вулицю. 


козаки куліш варять

Барикади. Справжні. Навіть страшно подумати, на який випадок вони тут. 3-х метрові гори дошок, старих автошин і колючого дроту. 

Тут я залишила зібрані кошти. Валентину Іванівну я знаю з першої поїздки. Вона з Хмельницького. Однією з перших поставила намет і досі тут живе. Так і не покидає пост. Перехворіла застудою.
Каже, що на кошти купуватиме керосин для обігріву  палаток (як я зрозуміла, для генераторів.)

Є ще одна маленька сцена. Сьогодні тут займалися медики. 

Інструктаж про те, як поводити себе у разі сутичок, і надання порпілим допомоги. 

Мої пошуки компанії на прогулянку до Регіонівського майдану врешті завершилися успіхом. І ми з другом рухаємося до Михайлівського.

Трошки вниз - о! є! ряд автобусів і міліції.



але і там нас не пропускають - кажуть - вхід - через парк.
вузесенька стежинка.дуже слизько і стімко. 

там з протилежнго боку вулиці - пропуск

нарешті)) на самій площі людей, як оселедці в банці. На сцені Нестор Шуфрич репетує : "Кто встречал немцев с караваями? Ані!!! Астановім фашизм!!! Україна -це ми!!! (переходить на українську)"

***
Хоч вбий, не пам’ятаю, коли це я німців з короваєм зустрічала. Мої прадіди на фронті воювали. Бабусин брат загинув на війні. Прямо на нього бомба впала. Навіть шматка тіла не залишилося. Лише велика воронка.... Але то я задалеко щось залізла... не про те мова. А може і про те.
*** 

На слова Шуфрича про коровай якась дівчина біля мене каже :"Ага, тай шо з того... все одно вони краще за нас  живуть...

Час обідній. Але до масової "кормьожки" ще далеко. Сюди ж кияни канапок з чаєм не носять.
димлять кілька польових кухонь.

Шуфрич на екрані. Площа щільно забита. Навіть уявити не можу, як там стояти. Там просто тіло до тіла. Почитаємо вибиратися з цієї халепи... Але халепа тільки починалася...

Народ на цім майдані - спокійний.
Змучений. Бідніше вдягнений.
Так, від більшості чоловікім тхне страшним перегаром...Але ніхто не агресивний. Я послизнулася впала - мені допомогли встати. Ну говорять матом багато, але вони ж так завжди говорять...
Ті, котрі перед сценою, на площі,  слухняно повтрюють за Шуфричем-психом - "Ми - Україна!!!" ті котрі вже "відпрацювали" сидять собі, догризають домашні "тормозки".

Хочемо знайти вихід. Кажуть, він десь вище. Минаємо Ляльковий театр...

Доходимо до Маріїнського парку... Увесь парк у військових наметах. Для привезених зі сходу мітингувальникв...

***
У мене до чортиків болять ноги від слизькання по крутих стежках. До НАШОГО майдану квартал. Але всюди загородження. Я розумію, що ми попали в лабіринт. Вийти за територію відведену для "регіональників - неможливо". Вулиці перекриті, проходи між будинками теж, громадський транспорт, таксі - нема й мови! Я готова плакати від безсилля. Я хочу звідси вибратися. Друг мовчить. уявляю, як він радіє, що я його сюди потягла. Але мовчить)) 
***

Я зустрічаю односельчанина. Він служить в МВД. Запевняє, що вихід десь аж там, за Банковою...

***


Регіональники сидять на лавках. навпроти - незліченний ряд військових польових кухонь. 
Ці жіночки готують на кухнях їжу. Але що там варилося - я так і не побачила.


ще година пошуку виходу "Ні. тут не можна вийти, і тут не можна, десь там можна..."
Поряд вниз до площі крокують новоприбулі мітингувальники.
Натовп з прапором Сімферополя йде і скандує - "Астановім фашизм!!!"

Поряд двоє алкоголіків загорнуті у прапори. л
Лежве йдуть. Він кричить - Януковічь - наш презідєнт!!!" Його подруга захлинається п’яним істеричним сміхом...

Згодом ми таки знаходимо вихід. Якщо то був вихід. Побачили, що між загородженням міліціонерів - є прохід, яким самі МВДешкіки ж виходять і мовчки тудою вийшли.

ПЕРШЕ ФОТО НА СВОБОДІ.

Народ!!! нас там не били, і не ображали. Взалагі нічого,
але я звідти хвора вишла.
І дуже щаслива, що вийшла. 
як думаєте, яка свідомість у ледей, які постійно знаходиться у таких умовах?...

Ну і вирішили таки ще підійти до адміністрації президента. Що там?
Барикад вже немає. Два загородження. Одне з міліції. Друге - далі з автобусів.
Я фотографуюся біля хлопців. запитую, як їм тут. Мовчать, жартують. Кажуть, що змінюють їх кожні дві години.


Через 5 хвилин я розумію, що це - вже туристийний фотооб’єкт.

Сюди усі йдуть фотографуватся на фоні міліції і адміністрації. Між людьми жарти: "Хлопці, беріть за кожне фото по гривні!!! Розбагатієте!"



я не маю сил сказати жодних висновків.

Якби я пішла працювати на кухню - кришити канапки і слухати щирі подяки...
Якби я знайшла і побачила Руслану...
Якби стояла на ЄВРОМАЙДАНІ...
Якби пішла ввечері на "Океан Ельзи"...

Уявляєте, з яким настроєм я б приїхала???
Які б слова писала...

Але хтось же мусив піти подвитися на Мордор і Вам розказати...
Більше не поїду. 

***
Якщо комусь цікаво, то я не знаю, чим це все закінчиться, і коли зникнуть барикади на Євромайдані. 

***
Люди кажуть, відступати нема куди. А хіба є?
Я не хочу в Мордор. Більше ніколи.

***
Я дуже хочу щоб це все закінчилося. Щоб був Новий рік і Різдво. І ще я мрію весною на спільному  з сусідами балконі прибрати і посадити квіти. 
і прапор України почеплю.
***

Але від того, чим закінчить Євромайдан залежить, чи буде у мене час і гроші садити квіти і ремонтувати балкон... і чи захоплюватимуться люди прапором на нашому балконі...