РАЙ У КІПТЯВІ-2.

Як я їздила на Євромайдан вдруге. Що там змінилося.

Приїхала я з першого разу така виснажена і вирішила, що вистачить з мене виконання громадянського обов’зку і на короткій дистанції. 

Зібралася їхати моя сестра. Люди, дізнавшись, зібрали гроші і речі - передати. Сестрі їхати не вийшло. Я взяла квитки. 

Вчора виїхала. Сьогодні повернулася. Тільки що)

Працівники нашого продуктового ринку зібрали 14 великих пакунків. Я сиділа, дивлячись на них, остаточно сумніваючись у своїй адекватності. Як це все я маю дотягнути?

В результаті бажаючих допомогти вийшло достатньо. а декому і відбій дали.

Світ не без добрих людей.

притягли ми все добро у "Жовтневий". Реплий одяг- речі, зилишили нашим кам’янецький хлопцям, продукти віддали сюди ж на кухню.

***

Зайти у "жовтневий" можна за перепусткой. Тут можна зареєструватися, отримати місце для спання, можливість добре харчуватися. Але "шаритися" тут не вийде.

 Приїхав, зареєструвався - іди їж і отримуй завдання. Хлопців формують у десятки і сотні і відправляють на пікети, в самооборону і т.д. 

Дівчата на кухні 

Їм ми залилшили продукти. Тут чисто, налагоджено, чітко, ввічливо.

 Я поснідала у компанії рівненських хлопців. Спілкування між людьми тут просте і невимушене. 

:-)

під "Жовтневим" польова кухня. Тиждень тому наметів не було і гори капусти теж не було.

Прийшла на Майдан. Тут домовилася зустрітися зі своєю колєжанкою, однією з найкращих подруг Маринкою. Вона з чоловіком приїхала з Івано-Франківська.

Якраз Бурмака гімн співала. Вовчик знімає шапку. Механічно. Отак. 

Євромайдан

Дуже хочу побачити "Кокаїново-горілчані" барикади)))))

Ось вони!!!

Далі - буферна зона - немає нічого. вхід-вихід вільний.

І, ось таким рядом техніки відділено "Регіональський" майдан

Пролажу між камазів і знайомлюся з МВДшником...

Прошу пропустити мене на "регіонівський" майдан. МВДешники жартують, заграють, але не пускають. Кажуть - вхід туди - за Михайлівською площею.

Я дуже хочу побачити той, інший майдан. Хочу побачити його сама, без упереджених думок, через десяті розповіді. Продовжую фотографувати і починаю шукати компанію для походу...

сфотографувала чисту вулицю. 

козаки куліш варять

Барикади. Справжні. Навіть страшно подумати, на який випадок вони тут. 3-х метрові гори дошок, старих автошин і колючого дроту. 

Тут я залишила зібрані кошти. Валентину Іванівну я знаю з першої поїздки. Вона з Хмельницького. Однією з перших поставила намет і досі тут живе. Так і не покидає пост. Перехворіла застудою.

Каже, що на кошти купуватиме керосин для обігріву  палаток (як я зрозуміла, для генераторів.)

Є ще одна маленька сцена. Сьогодні тут займалися медики. 

Інструктаж про те, як поводити себе у разі сутичок, і надання порпілим допомоги. 

Мої пошуки компанії на прогулянку до Регіонівського майдану врешті завершилися успіхом. І ми з другом рухаємося до Михайлівського.

Трошки вниз - о! є! ряд автобусів і міліції.

але і там нас не пропускають - кажуть - вхід - через парк.

вузесенька стежинка.дуже слизько і стімко. 

там з протилежнго боку вулиці - пропуск

нарешті)) на самій площі людей, як оселедці в банці. На сцені Нестор Шуфрич репетує : "Кто встречал немцев с караваями? Ані!!! Астановім фашизм!!! Україна -це ми!!! (переходить на українську)"

***

Хоч вбий, не пам’ятаю, коли це я німців з короваєм зустрічала. Мої прадіди на фронті воювали. Бабусин брат загинув на війні. Прямо на нього бомба впала. Навіть шматка тіла не залишилося. Лише велика воронка.... Але то я задалеко щось залізла... не про те мова. А може і про те.

*** 

На слова Шуфрича про коровай якась дівчина біля мене каже :"Ага, тай шо з того... все одно вони краще за нас  живуть...

Час обідній. Але до масової "кормьожки" ще далеко. Сюди ж кияни канапок з чаєм не носять.

димлять кілька польових кухонь.

Шуфрич на екрані. Площа щільно забита. Навіть уявити не можу, як там стояти. Там просто тіло до тіла. Почитаємо вибиратися з цієї халепи... Але халепа тільки починалася...

Народ на цім майдані - спокійний.

Змучений. Бідніше вдягнений.

Так, від більшості чоловікім тхне страшним перегаром...Але ніхто не агресивний. Я послизнулася впала - мені допомогли встати. Ну говорять матом багато, але вони ж так завжди говорять...

Ті, котрі перед сценою, на площі,  слухняно повтрюють за Шуфричем-психом - "Ми - Україна!!!" ті котрі вже "відпрацювали" сидять собі, догризають домашні "тормозки".

Хочемо знайти вихід. Кажуть, він десь вище. Минаємо Ляльковий театр...

Доходимо до Маріїнського парку... Увесь парк у військових наметах. Для привезених зі сходу мітингувальникв...

***

У мене до чортиків болять ноги від слизькання по крутих стежках. До НАШОГО майдану квартал. Але всюди загородження. Я розумію, що ми попали в лабіринт. Вийти за територію відведену для "регіональників - неможливо". Вулиці перекриті, проходи між будинками теж, громадський транспорт, таксі - нема й мови! Я готова плакати від безсилля. Я хочу звідси вибратися. Друг мовчить. уявляю, як він радіє, що я його сюди потягла. Але мовчить)) 

***

Я зустрічаю односельчанина. Він служить в МВД. Запевняє, що вихід десь аж там, за Банковою...

***

Регіональники сидять на лавках. навпроти - незліченний ряд військових польових кухонь. 

Ці жіночки готують на кухнях їжу. Але що там варилося - я так і не побачила.

ще година пошуку виходу "Ні. тут не можна вийти, і тут не можна, десь там можна..."

Поряд вниз до площі крокують новоприбулі мітингувальники.

Натовп з прапором Сімферополя йде і скандує - "Астановім фашизм!!!"

Поряд двоє алкоголіків загорнуті у прапори. л

Лежве йдуть. Він кричить - Януковічь - наш презідєнт!!!" Його подруга захлинається п’яним істеричним сміхом...

Згодом ми таки знаходимо вихід. Якщо то був вихід. Побачили, що між загородженням міліціонерів - є прохід, яким самі МВДешкіки ж виходять і мовчки тудою вийшли.

ПЕРШЕ ФОТО НА СВОБОДІ.

Народ!!! нас там не били, і не ображали. Взалагі нічого,

але я звідти хвора вишла.

І дуже щаслива, що вийшла. 

як думаєте, яка свідомість у ледей, які постійно знаходиться у таких умовах?...

Ну і вирішили таки ще підійти до адміністрації президента. Що там?

Барикад вже немає. Два загородження. Одне з міліції. Друге - далі з автобусів.

Я фотографуюся біля хлопців. запитую, як їм тут. Мовчать, жартують. Кажуть, що змінюють їх кожні дві години.

Через 5 хвилин я розумію, що це - вже туристийний фотооб’єкт.

Сюди усі йдуть фотографуватся на фоні міліції і адміністрації. Між людьми жарти: "Хлопці, беріть за кожне фото по гривні!!! Розбагатієте!"

я не маю сил сказати жодних висновків.

Якби я пішла працювати на кухню - кришити канапки і слухати щирі подяки...

Якби я знайшла і побачила Руслану...

Якби стояла на ЄВРОМАЙДАНІ...

Якби пішла ввечері на "Океан Ельзи"...

Уявляєте, з яким настроєм я б приїхала???

Які б слова писала...

Але хтось же мусив піти подвитися на Мордор і Вам розказати...

Більше не поїду. 

***

Якщо комусь цікаво, то я не знаю, чим це все закінчиться, і коли зникнуть барикади на Євромайдані. 

***

Люди кажуть, відступати нема куди. А хіба є?

Я не хочу в Мордор. Більше ніколи.

***

Я дуже хочу щоб це все закінчилося. Щоб був Новий рік і Різдво. І ще я мрію весною на спільному  з сусідами балконі прибрати і посадити квіти. 

і прапор України почеплю.

***

Але від того, чим закінчить Євромайдан залежить, чи буде у мене час і гроші садити квіти і ремонтувати балкон... і чи захоплюватимуться люди прапором на нашому балконі...