Це було фото, яким я дорожила понад усе в світі. Мені 5 років. Я з батьками в Бакотському монастирі. Тоді Бакота - нещодано затоплена. Ще болюча втрата. "Ще отам три роки тому хата цьоці Гані була..."
Монастир - то так - попутно.
Фотографуємося з Папою біля древнього графіті.
Маленьке фото 9х13, клацнуте на плівку "федькою" (ФЕД-5), в домашній лабораторії (на кухні без світла) проявлене.
З роками я усвідомлюю цінність фото, особливо тоді, коли графіті на скелі майже зникло.
Я ношусь з фото, як циган з писаною торбою.
І доносилася. Незнаю, де впхала. На днях випадково знайшла аркушик. Я це фото колись відсканувала і на звичайному прінтері роздрукувала. Задумка була віддати художнику, щоб велику копію зробив. Видно, на ньому "тренувалися" - простим олівцем лінії на руках папи обведено. Не важливо. Скелю і напис не чіпали. Така ж вона і на фото.
Яка я рада, що знайшла хоча б цей варіант!!!
Моя щаслива Різдвяна знахідка...
і як на те, саме 6 січня, ледве встигнувши на Свят-вечір до батьків, я була з туристами на Бакоті.
Бакота того дня була понад часом і простором.
Тиша. Поглинаюча тиша.
Чистота води. І думок.
Туман.
Я б не здивувалася, почувши плескіт весел, і побачивши двох монахів у човні.
Не здивувалася б. Ніскілечки.
Туристи, сімейна пара, відвезли мене присмерком в село до батьків. А ми запросили їх на вечерю. Люди, жителі мегаполісу, що побачили увесь світ, вперше були в селі на Свят-вечорі...
Комментариев нет:
Отправить комментарий