Коли твій друг приїзджає з АТО - 3

Коли твій друг приїзджає з АТО-3

Мій друг приїхав з АТО. Втретє. Він був у Вуглегірську, в інтернаті. Хто відстежував новини, розуміє, про що я. Там не було гаряче. Там було пекло.

Я саме збирала передачу, бо приїхав однополчанин –  Олежка Рембо з Дунаєвець.

Спочатку зник зв'язок. Остання розмова тривала менше хвилини. «Говорити довго не зможу – товчуть. Передачу не збирай, Рембо сюди вже не доїде. Батькам і рідним нічого не кажи.»

І чотири дні невизначених дурнуватих новин. Захарченко, який каже, що взяв Вуглегірськ, 8 тисяч укропів в оточенні, є новий котел,  і наші скупі повідомлення про те, що частину Вуглегірська контролюють українські війська. Єдиний, кого читала і кому вірила в ті дні – Олексій Мочанов.  Рембо чотири доби так і не заснув жодного разу, глушив барбовал, кричав, що він не може, бо він тут, а його пацани там, і серйозно казав мені, що все буде добре.

Під ранок прийшло голосове повідомлення одним словом : «Привіт».

Хлопці вийшли з оточення.

Мій друг приїхав з АТО. У відпустку. Після важких боїв відпускають відпочити.  Ми гуляємо Старим містом, вештаємося по антикварних магазинах, п'ємо каву і слухаємо саксофон на Зарванській.

Мій друг приїхав з АТО. У відпустку. Після важких боїв відпускають відпочити.  Ми гуляємо Старим містом, вештаємося по антикварних магазинах, п'ємо каву і слухаємо саксофон на Зарванській.

Відпустив бороду. Йому класно. І оселедця. «Маю право. Той, хто вбив ворога – має право. Ну, одним словом… я порушив першу заповідь.» Це мордує його. А ще гірше: «Коли працює міномет – ти не знаєш, хто там напевне. Сєпари, чи просто мєсні… »

-          Батюшка, а зброю можна застосовувати проти ворогів?

-          Хлопці, бийте ту нечисть! Бийте, поки не виб'єте з нашої землі. – я дівчина не дуже релігійна, але зараз готова обіймати і цілувати отця Мар'яна. – Сила священика таки в слові. І я  купую маленьку іконку з Ангелом-охоронцем.

І ще сила в глині. Я не питаю його: хоче він горщика точити, чи не хоче – приводжу в майстерню до хлопців і кажу – одягай фартух.

Олексо, МАЙСТРЕ, ти більше ніж гончар… Ти знаєш слова води і вогню, умієш слухати, а твоя глина чарівна. Думаю, два дні у гончарів і можна позбутися будь-яких нічних кошмарів, що не дають спати. Мій друг бачив, як розверталися ворожі танки на бліндажах з нашими хлопцями.

Ми п'ємо чай, палимо пічку…

А коли вечоріє і бере морозець ще йдемо на Зарванську. Тепер говорити можна довго-довго. Ми хочемо говорити  НЕ ПРО війну, але не виходить. Хоч жарти, хоч сумне – усе назад до болючого.

Там залишилося багато хлопців. Їх не рахують. І ніхто не шукає кінців. Було страшно і мало надії. «Це було як контрал старайк, тільки сохранитися не можна…»

Потім був ближній бій. З автоматами. І ближній бій з танками.

Спочатку самі сиділи в підвалі, а коли сєпари підходили близько до будинку, викликали у нашої артилерійської підтримки «Вогонь на себе». Подивіться фото інтернАту.

Фацик вивів «Світязь» і артилеристів Грача. А Вовк зі своїми залишилися в інтернаті. І ніхто не знає, що з ними. На ютубівському відео – сепаратисти ходять по розірваних розтерзаних трупах. Сміються з відірваних ніг. Пацюки швидко обгризають трупи. А розірване тіло навпіл викликає у мене асоціацію з дитинства про розірвану шуляком курку – кістки, м'ясо… 

Я переводжу погляд з екрану смартфона на свої поліровані блискучі нігті. Білесенький чайничок з пахучим чаєм… Грає саксофон. Це все для мене якась сюреальність. Може я більше не зможу їсти? Але тістечко не стає посеред горла і чай досі смачний.

-          Ми всі після Вуглерігська психи. Ми всі психічно травмовані, - гортає він фото далі…

Я жую тістечко. Воно солодке. Так, МИ УСІ травмовані. Ми вже не можемо бути нормальними. Кожен по-своєму.

Я знаю, що цю війну можна припинити за один день. Але вона потрібна багатьом жорстоким і багатим людям, щоб стати ще багатшими. Справа не тільки в Путіні.  Це все велика, маловідома і дуже огидна і жорстока політика.

Але є одне – головне – ЗАРАЗ наші хлопці ціною свого життя захищають нашу державу. Не буде держави – не буде народу. І я закачую светр і показую йому малесеньку цяточку на тонкій шкірі всередині ліктя і шепочу: «Я ходила здавати кров».  А він так серйозно дивиться і каже «Ого!»

Усі війни закінчувалися. Настане день і ця закінчиться теж.