РАЙ У КІПТЯВІ-2.

Як я їздила на Євромайдан вдруге. Що там змінилося.

Приїхала я з першого разу така виснажена і вирішила, що вистачить з мене виконання громадянського обов’зку і на короткій дистанції. 

Зібралася їхати моя сестра. Люди, дізнавшись, зібрали гроші і речі - передати. Сестрі їхати не вийшло. Я взяла квитки. 

Вчора виїхала. Сьогодні повернулася. Тільки що)

Працівники нашого продуктового ринку зібрали 14 великих пакунків. Я сиділа, дивлячись на них, остаточно сумніваючись у своїй адекватності. Як це все я маю дотягнути?

В результаті бажаючих допомогти вийшло достатньо. а декому і відбій дали.

Світ не без добрих людей.

притягли ми все добро у "Жовтневий". Реплий одяг- речі, зилишили нашим кам’янецький хлопцям, продукти віддали сюди ж на кухню.

***

Зайти у "жовтневий" можна за перепусткой. Тут можна зареєструватися, отримати місце для спання, можливість добре харчуватися. Але "шаритися" тут не вийде.

 Приїхав, зареєструвався - іди їж і отримуй завдання. Хлопців формують у десятки і сотні і відправляють на пікети, в самооборону і т.д. 

Дівчата на кухні 

Їм ми залилшили продукти. Тут чисто, налагоджено, чітко, ввічливо.

 Я поснідала у компанії рівненських хлопців. Спілкування між людьми тут просте і невимушене. 

:-)

під "Жовтневим" польова кухня. Тиждень тому наметів не було і гори капусти теж не було.

Прийшла на Майдан. Тут домовилася зустрітися зі своєю колєжанкою, однією з найкращих подруг Маринкою. Вона з чоловіком приїхала з Івано-Франківська.

Якраз Бурмака гімн співала. Вовчик знімає шапку. Механічно. Отак. 

Євромайдан

Дуже хочу побачити "Кокаїново-горілчані" барикади)))))

Ось вони!!!

Далі - буферна зона - немає нічого. вхід-вихід вільний.

І, ось таким рядом техніки відділено "Регіональський" майдан

Пролажу між камазів і знайомлюся з МВДшником...

Прошу пропустити мене на "регіонівський" майдан. МВДешники жартують, заграють, але не пускають. Кажуть - вхід туди - за Михайлівською площею.

Я дуже хочу побачити той, інший майдан. Хочу побачити його сама, без упереджених думок, через десяті розповіді. Продовжую фотографувати і починаю шукати компанію для походу...

сфотографувала чисту вулицю. 

козаки куліш варять

Барикади. Справжні. Навіть страшно подумати, на який випадок вони тут. 3-х метрові гори дошок, старих автошин і колючого дроту. 

Тут я залишила зібрані кошти. Валентину Іванівну я знаю з першої поїздки. Вона з Хмельницького. Однією з перших поставила намет і досі тут живе. Так і не покидає пост. Перехворіла застудою.

Каже, що на кошти купуватиме керосин для обігріву  палаток (як я зрозуміла, для генераторів.)

Є ще одна маленька сцена. Сьогодні тут займалися медики. 

Інструктаж про те, як поводити себе у разі сутичок, і надання порпілим допомоги. 

Мої пошуки компанії на прогулянку до Регіонівського майдану врешті завершилися успіхом. І ми з другом рухаємося до Михайлівського.

Трошки вниз - о! є! ряд автобусів і міліції.

але і там нас не пропускають - кажуть - вхід - через парк.

вузесенька стежинка.дуже слизько і стімко. 

там з протилежнго боку вулиці - пропуск

нарешті)) на самій площі людей, як оселедці в банці. На сцені Нестор Шуфрич репетує : "Кто встречал немцев с караваями? Ані!!! Астановім фашизм!!! Україна -це ми!!! (переходить на українську)"

***

Хоч вбий, не пам’ятаю, коли це я німців з короваєм зустрічала. Мої прадіди на фронті воювали. Бабусин брат загинув на війні. Прямо на нього бомба впала. Навіть шматка тіла не залишилося. Лише велика воронка.... Але то я задалеко щось залізла... не про те мова. А може і про те.

*** 

На слова Шуфрича про коровай якась дівчина біля мене каже :"Ага, тай шо з того... все одно вони краще за нас  живуть...

Час обідній. Але до масової "кормьожки" ще далеко. Сюди ж кияни канапок з чаєм не носять.

димлять кілька польових кухонь.

Шуфрич на екрані. Площа щільно забита. Навіть уявити не можу, як там стояти. Там просто тіло до тіла. Почитаємо вибиратися з цієї халепи... Але халепа тільки починалася...

Народ на цім майдані - спокійний.

Змучений. Бідніше вдягнений.

Так, від більшості чоловікім тхне страшним перегаром...Але ніхто не агресивний. Я послизнулася впала - мені допомогли встати. Ну говорять матом багато, але вони ж так завжди говорять...

Ті, котрі перед сценою, на площі,  слухняно повтрюють за Шуфричем-психом - "Ми - Україна!!!" ті котрі вже "відпрацювали" сидять собі, догризають домашні "тормозки".

Хочемо знайти вихід. Кажуть, він десь вище. Минаємо Ляльковий театр...

Доходимо до Маріїнського парку... Увесь парк у військових наметах. Для привезених зі сходу мітингувальникв...

***

У мене до чортиків болять ноги від слизькання по крутих стежках. До НАШОГО майдану квартал. Але всюди загородження. Я розумію, що ми попали в лабіринт. Вийти за територію відведену для "регіональників - неможливо". Вулиці перекриті, проходи між будинками теж, громадський транспорт, таксі - нема й мови! Я готова плакати від безсилля. Я хочу звідси вибратися. Друг мовчить. уявляю, як він радіє, що я його сюди потягла. Але мовчить)) 

***

Я зустрічаю односельчанина. Він служить в МВД. Запевняє, що вихід десь аж там, за Банковою...

***

Регіональники сидять на лавках. навпроти - незліченний ряд військових польових кухонь. 

Ці жіночки готують на кухнях їжу. Але що там варилося - я так і не побачила.

ще година пошуку виходу "Ні. тут не можна вийти, і тут не можна, десь там можна..."

Поряд вниз до площі крокують новоприбулі мітингувальники.

Натовп з прапором Сімферополя йде і скандує - "Астановім фашизм!!!"

Поряд двоє алкоголіків загорнуті у прапори. л

Лежве йдуть. Він кричить - Януковічь - наш презідєнт!!!" Його подруга захлинається п’яним істеричним сміхом...

Згодом ми таки знаходимо вихід. Якщо то був вихід. Побачили, що між загородженням міліціонерів - є прохід, яким самі МВДешкіки ж виходять і мовчки тудою вийшли.

ПЕРШЕ ФОТО НА СВОБОДІ.

Народ!!! нас там не били, і не ображали. Взалагі нічого,

але я звідти хвора вишла.

І дуже щаслива, що вийшла. 

як думаєте, яка свідомість у ледей, які постійно знаходиться у таких умовах?...

Ну і вирішили таки ще підійти до адміністрації президента. Що там?

Барикад вже немає. Два загородження. Одне з міліції. Друге - далі з автобусів.

Я фотографуюся біля хлопців. запитую, як їм тут. Мовчать, жартують. Кажуть, що змінюють їх кожні дві години.

Через 5 хвилин я розумію, що це - вже туристийний фотооб’єкт.

Сюди усі йдуть фотографуватся на фоні міліції і адміністрації. Між людьми жарти: "Хлопці, беріть за кожне фото по гривні!!! Розбагатієте!"

я не маю сил сказати жодних висновків.

Якби я пішла працювати на кухню - кришити канапки і слухати щирі подяки...

Якби я знайшла і побачила Руслану...

Якби стояла на ЄВРОМАЙДАНІ...

Якби пішла ввечері на "Океан Ельзи"...

Уявляєте, з яким настроєм я б приїхала???

Які б слова писала...

Але хтось же мусив піти подвитися на Мордор і Вам розказати...

Більше не поїду. 

***

Якщо комусь цікаво, то я не знаю, чим це все закінчиться, і коли зникнуть барикади на Євромайдані. 

***

Люди кажуть, відступати нема куди. А хіба є?

Я не хочу в Мордор. Більше ніколи.

***

Я дуже хочу щоб це все закінчилося. Щоб був Новий рік і Різдво. І ще я мрію весною на спільному  з сусідами балконі прибрати і посадити квіти. 

і прапор України почеплю.

***

Але від того, чим закінчить Євромайдан залежить, чи буде у мене час і гроші садити квіти і ремонтувати балкон... і чи захоплюватимуться люди прапором на нашому балконі...

Студентські заколоти в Російській імперії

Ми з Мілою потрошки, як можемо допомагаємо Євромайдану. Знову зібрали речі і продукти. Для ГЕРОЇВ МАЙДАНУ кожен може зробити свою хорошу справу.

***

Але Життя йде далі. Не кожен може дозволити собі робити революції. 

Час летить швидко - я посилено працюю над своєю дисертацією. Головна мета Євромайдану - не підпис держаних документів, а нова якість життя. Моє головне завдання - стати хорошим фахівцем.

***

Сьогодні потрапили на очі слова. Ділюся з Вами. Не коментуватиму) самі прокоментуйте:-)

У 1901 році Міністерство Освіти звернулося до всіх університетів з запитом про те, яких засобів слід ужити, щоб запобігти студентським заколотам. Професорська рада Харківського університету в своїй відповіді писала: "Піввіковий досвід життя університетів з повною виразністю доказує, що усі змагання зробити з студентів "отдѣльных посѣтителей" університету з метою усунення заколотів - даремні, бо розрізнена в щоденному житті молодь легко обєднується   шляхом таємнихорганізацій для створення таких таких глибооко сумних явищ академічного життя, як страйки у всіх університетах імперії". (Степан Сірополко "ІСТОРІЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ")

Рай у кіптяві

З Майдану я повернулася ще вчора о 5.30, але на 7.30 виїхала на Чернівці з групою на екскурсію, тому пишу тільки тепер.

Планувала їхати сама, але Дівчина-Лисичка, дізнавшись про мої плани, теж на ходу зібрала наплічника. Квитки ми з Наталі взяли без проблем. До вечора Міла організувала збір теплих речей, продуктів і грошей. Друзі проводжали нас на вокзал на власному авто, бо ми вдвох не справилися б з усіма клунками.

Прибули вдосвіта. На сцені Майдану двоє чоловіків о 6.00 ранку "тримають" публіку. Люди, які простояли всю ніч співають гімн. Стояїть кілька сотень.

Сподівалися знайти намет Кам’янця-Подільського. Такого немає (!!!???!!!) Залишили речі в наметі ВО "Батьківщина" Хмельницької області.

Майдан прокидається. Палять  у бочках. Дрова підвозять на різній техніці. Від нових вантажівок до розтарахканих старих пазиків.

Пішли до КМДА.

Віднести гроші, які зібрали друзі. 

Пропуск по одному. Ввічливо і чітко.
Всередині - всюди сидять люди.

На сходах пркинулася дівчинка. Закохані  в таких місцях виглядають дуже зворушливо.

 

Передаємо зібрані гроші. Кажуть, за них куплять продукти, ліки, металодетектори, рації.

В колонну залу нас просять заходити тихенько - там сплять люди, які прийшли з чергування.

тут прессцентр, збір коштів, запис у волонтери, медична допомога

КМДА зовні Я завжди проти такого невігластва і свинства. Хоча, для великої країни не така вже й проблема замінити кілька гранітних плиток. Доведений до відчаю народ - куди гірше.

За 10 метрів від КМДА магазин дорогого хутра. його ніхто не чіпає. Вітрини цілі. Магазини на Хрещатику спокійно працюють.

Ми вирушаємо під адміністрацію президента. Саме тут відбулася та страшна бійня.

Метрів за 300 видно ряд охорони. "Беркут"? за ними - ряд автобусів. Загородження.

Сідаю на ряд загороджень. Зараз тут спокійно і тихо. Здалеку ряд "Беркуту" виглядає як солдатики-роботи з фантастичного фільму.

Польова кухня біля будинку Міжнародного центру культури і мистецтв.

Вахта на вході

тут теж сплять

На першому поверсі годують людей.

 Як працює молодь на кухні - це требе бачити. Одягнені в халати, маски і рукавички. Працюють швидко. Налагоджено. Ніякої штовханини в черзі. Все дуже чітко і ввічливо. 

Далі нам ще треба на Майдан - ми хотіли роздати теплі речі і дитячі книжки.

Прапор цілує Лисичку

Народу стає більше

На сцені промови. Скандування.

Знаєте, це дуже важко там стояти. ПРОСТО СТОЯТИ,

Там холодно. Вітряно. важко дихати через дим з бочок. там дуже важко лише стояти.

Не мало і такого - покинуті палатки і речі без догляду. Так не має бути.

Бомжі, алкоголіки?Є, звичайно. (Вони ж і до революції були.) Їх не багато, але вони дуже кидаються в очі.

ЄВРОМАЙДАН - це не Помаранчева революція. Тоді у всіх горіли очі, усі обіймалися. Ейфорія. На сцені йшов безкоштовний класнючий концерт.

Євромайдан суворіший. Жорстокіший (до людей, які тут стоять; і люди які тут стоять)

Романтики тут мало.

Відступати - нема куди. Якщо влада включить репресивну машину - поодинці всім кінець.

але НАЙВАЖЧЕ боротися без СУПРОТИВУ.

Ну, стоїмо, ну, кричимо гасла. Що далі? а якщо ніхто нічого не змінить? 

так і сидітимемо біля бочок? Що президенту до нашого сидіння? Сидіть собі....

У хлопців із самооборони - саморобні щити на руках. Дошка на ремінчиках.

До Майдану підходить Союз Українських Націоналістів

 В обід в КМДА пускають після обшуку.  Перевіряють металодетекторами. Дівчат пропускають без черги. Ніякої тісняви. Черга рухаються дуже швидко. 

В КМДА повели санітарну годину. На підлозі людей мало.

Фото, що зачіпило....

Декілька психологів чергують і готові надавати допомогу.

Роздали книжечки дітворі. Малечі небагато. Дуже холодно.

Завжди буває фото, яке вважаєш найкращим..

Під вечір почався сніг. Але стало тепліше.Трохи далі від Майдану Київ схожий на Київ.

Це головна барикада. З ялинки.

Флешмоби, безкоштовні обійми, імпровізовані шоу...

***

По політиці.

Все так невизначено. Говорити щось чітке важко.

Чула версію про те, що порібно міняти Конституцію. Нехай кожна українська область прийме закони, які підходять  саме їй. Місцеве самоуправляння.

Країна поляризована , Схід і Захід не розуміють одне одного. Слід дати їм можливість кожному господарювати за власними правилами.

За цією версією владна вертикаль не буде такою всесильною і корумпованою...

***

Різати карту.

"Не хочу жити, як шахтар. Якщо нема іншого виходу - різати карту - хай далі помирають і хворіють... Обійдемося без них. Ми всеодно краще живемо", - таке почути не важко. Варсія повторюється з багатьох вуст. Я  б за таке судила. 

Я теж не хочу. Але країну треба зберегти цілою. Бо гріш тоді всьому ціна.

***

Теорія ТЕПЛОГО ОКЕАНУ

"Втопити владну нечисть у теплому океані."

 Хороша версія. Стояти. І ПОСМІХАТИСЯ. Без аргесії. Всюди і завжди. Зробити роботу влади неможливою. Паралізувати її. до тих пір, поки влада не змінить політику і рівень відповідальності перед народом.

Мені згадався Махатма Ганді.

Інші офіційні версії кожен з Вас читав у мережі.

Версії дій влади і дій мітигнувальників.

Ви самі їх знаєте.

***

ЩО РОБИТИ ЗАРАЗ?

Везти речі, стояти на Майдані, чергувати на кухні. ТІЛЬКИ НЕ РОЗХОДИТИСЬ з МАЙДАНУ.

ЩО РОБИТИ ВЗАГАЛІ???

повторювала і буду повторювати:

Хочеш в Європу?
Не плюй у ліфті, не гидь у під'їзді, не кидай сміття повз смітники, їзди за правилами, поступайся місцем у громадському транспорті, не давай і не бери хабарів, не напивайся як свиня, поважай свою історію і культуру - і ти сам не помітиш, як опинишся в цивілізованій державі.

Ми не порібні Європі такі, як є. Брудні, набундючені, тупі, "А, нехай там..." 

 У нас мало квітів і бібліотек. 

Європа не дасть нам усе готове. Працювати потрібно. Смішно, що у нас на Кафедрі ЖОДЕН професор не знає іноземної мови. Кому треба таких науковців? Можна продовжувати до безконечності.

Але піти з Майдану зараз недопустимо. Бо буде не до квітів і бібліотек.

ЩЕ ОДНЕ МОЄ ДОСЛІДЖЕННЯ!!!

"Євромайдан - це школа особистісного розвитку."

Так можна назвати окреме дослідження і статтю.

Це діже цікаво.

Тут ти можеш стати, ким завгодно - керівником, помічником.

Коли ти крикнеш гасло - тобі відгукнеться тисячі голосів (чотири ряди ескалатора в метро, наприклад)... круто да?

Можеш знайти все - друзів, кохання. Можеш танцювати, співати, працювати.

Тут безкоштовно годують і вдягають.

Це рай в пекельній кіптяві з бочок.

і я б не простила собі, якби не побачила його.