Сьогодні день був винагородою за мужність витримати нещодавню негоду,

Саша Невський тоне в синіх небесах,

повітря морозне, але без вітру

там, куди не дістають сонячні промінчики іскриться іній

на лавці не посидиш

а писати можна

Погоду таких днів треба зберігати, як файли,

і розсилати, як вітамінки:-)

***

Після пар студенти з розмальованими в прапор щічками співали під універом  "Червону руту". 

Голоси дзвеніли в чистому повітрі.

Українці вміють героїчно співати пісень. 

Це - Чернівецький театр. Наступного тижня збираємося туди на дитячу виставу "Кішкин дім". 

 а ще кажуть, чернівецька трупа гарно ставить "Сон літньої ночі" за Шекспіром. Але декорації, костюми і грим настільки складні, що "Сон..." буває не часто.

Заношу до списку реальних мрій:-)

***

Набір світлин з чернівецької екскурсії. Для хорошого настрою:

Дитина не заполітизована. Просто так вийшло. Але "Свободівцям" може сподобатися)))

на робочому місці

в Чернівцях щодня, рівно опівдні з Ратуші сурмач грає "Марічку"

карета на колишній вулиці Панській. 

вигляд з вікна Університету

легка закуска до Чернівець - "Сонячна долина"

***

Не про екскурсії.

Міла вкотре переконує мене розпочати курс приватних лекції з історії України. Вона вірить, що є люди, котрі у мене це куплять. Я ніби і не проти. Але, почнемо, мабуть з безкоштовних варіантів для найближчого кола. Спробую подавати лекції так, як хотіла, щоб колись мені їх читали.  Поки там з’являться ставки на кафедрі, було б непогано попрактикувати.

Міла, тебе треба клонувати і розповсюдити багатотиражним варіантом. Цей світ став би кращим)

***

Ну і про політичні події. Якщо когось цікавить моя позиція - я за інтеграцію. Навіть, якщо вона пройде болісно. 

***

Думка, яка з усього потоку інформації сподобалася мені найбільше. Дякую Маринці Мороз.

Хочеш в Європу?
Не плюй у ліфті, не гидь у під'їзді, не кидай сміття повз смітники, їзди за правилами, поступайся місцем у громадському транспорті, не давай і не бери хабарів, не напивайся як свиня, поважай свою історію і культуру - і ти сам не помітиш, як опинишся в цивілізованій державі.

***

Наврочила :-)

Нє, ну то шо я відьма діло ясне. Але те, що я так вмію, я сама не знала)))))))) Оце писала вчора про сніги і заметілі. Так, чогось, згадалося. А сьогодні в обід картинка за вікном почала змінюватися оттак:

До речі, знайомтеся, це - ЕЙВА. Вона - верба, яка росте у мене в дворі. Вікна західні. Коли через гілля верби проходять вечірні промені, кімнати наповнюються лагідним мерехтливим сяйвом. На стінах грають тіні, неначе мерехтіння водоростей у велетнському акваріумі. Так само з місячним сяйвом і світлом ліхтарів. Музика в такі моменти зайва.

Цього року її електрики, чи хто там, підстригли, підкрамсали, я мало не плакала. Відросте.

Врешті мова не про те. У Кам’янець-Подільський увірвалася зима. По-істеричному, з шаленним вітром і мокрим снігопадом. На дорогах хляпанина по-коліна. В шиномонтажах черги - пора перевзуватися.

ПОДАРУНКИ ВІД св.МИКОЛАЯ
Місяць грудень не за горами, а з ним і свято Миколая. Святий Миколай приносить чемним діткам під подушку подаруночки, а неслухняним - різочку.

Я вже готую кілька груп до поїздки в резиденцію св. Миколая, що в с.Пістинь. (Івано-Франківська обл.)

Тим, хто теж планує поїздку туди - кілька минулорічних фото і спогадів.

Найяскравішою була поїздка 16 грудня. Того дня почалися знамениті минулорічні хуртовини і снігопади. Зранку я прийшла (прибрела) на місце збору групи, щоб оголосити відміну поїздки. Бо куди ж таким снігопадом? Водій дядя Юра глянув на мене і сказав: "Непоняв! Шо заказ має пропадати?!" Ніякі докази здорового глузду не діяли. Ще й група така попалась: "Та їдемо ж! Їдемо!" Впевнена в тому, що ми "сядемо" десь на виїзді з Кам’янця, я махнула рукою і сказала: "***.....*** , дядя Юра, поїхали!" Дядя Юра знав що каже. У машини було 6 коліс, ще цілий ряд тяг, приводів і всякого різного. Я зціпила зуби і тільки час від часу закривала очі руками. Група їла-пила і співала. А дядя Юра лігши на кермо без жодної емоції вів наш "корабель" по сніжній пустелі. Ми беззупинно гребли там, де стояли фури й буксували джипи.

Але краса, якою нас зустріли сніжні Карпати була неймовірною!

Резиденція св. Миколая потопала в пуховому чистому снігу. Зимова казка.

У будиночку св. Миколая затишно. Відчайдушно пропалені грубки - хоч туристи все-одно "вирипують" тепло.

Спальня:-) тут Святому сняться сни у  яких він чує молитви дітей.

А під ковдрою у нього сплять усі пори року.

Повернулися ми щасливі, веселі і здорові. 

І ще пара фото, з іншої поїздки. З Малою ми побували там ще до снігу.

Рекомендація - не варто їхати в резиденцію за день-два, чи в саме свято - там тоді аншлаг. Велика черга, натовп. 

Варто їхати полюбому. Для малечі там дуже цікаво. Місцевий священник у ролі св.Миколая неперевершений.

Не варто їхати в снігопад. Бо дядя Юра є тільки у нас!!!

80-тій річниці голодомору


Рідко пишу дві замітки в один день. Але про голодомор промовчати не хотілося. 

Для мене тема голодомору асоціюється з розповідями бабусі Олександри Соколової. Шури, по домашньому. Родина проживала в Кіровоградській області, с. Петрово, поблизу Знам’янки. Селяни. В сім’і на 1933 рік було четверо дітей.

Вона згадувала часто. Про забраний з печі останній горщик картоплі і про те, як помирала родина сусідів. У сусідів було семеро дітей. Щодня одного не ставало. У саду викопали яму, накрили веретою, і так, за тиждень усіх туди склали.

Мою родину врятувала корова. Коли комнезами прийшли, щоб забирати і її, прабабуся Мотря  вчепилася руками за ручку дверей до хліва. Затисла пальці так, що двоє комнезамів відірвати її від дверей не змогли. Врешті плюнули й пішли. А вона стояла біля дверей ще годину. Пальці розтиснути не могла.

Якось я була вдома у батьків, гортала старі фотоальбоми і ці фото покопіювала. Хоч і не планувала їх вставляти в таку невеселу замітку. 

Це прадід Омелько і прабабуся Мотря. Дід був високим, статним. Непитущим, хорошим господарем. В молодості служив у царській гвардії. В неї набирали здебільшого сибіряків і українців. Бабуся народила 8 дітей. Вижило 6. Потім, найстарший - Петро, не повернувся з війни. 

Соколови. Олександра, Анатолій, Валентина, Віра, Василь.

Дуже люблю це фото. Тут бабуся - студентка. Під прокльони - бо пішла не заміж, а вчитися - вступила до Дніпропетровського медичного інституту. Стала хорошим лікарем, прекрасним діагностом. 

Скільки з тих 4-х (чи 5-х , чи 10-х - бо ж не пораховано!) втрачених мільйонів не стали вчителями, лікарями, військовими...

Коли вийшла папина збірка віршів, на одному з примірників він написав від руки: "Мій прадід Карпо Соколов розводив коней і бджіл. Любив їх, бо вони були працелюбні, як і він сам. Був гарним столяром, і першим у селі зробив у своїй хаті дерев’яну підлогу. За це, згодом, комуністи назвали його куркулем, забрали коней і столярські інструменти, вигнали прадіда з власної хати, після чого влаштували там п’яну оргію, під час якої зірвали підлогу і перепаскудили бочку меду, шукаючи там золото. Прадід помер з голоду під час голодомору. А ще забрали і знищили зошита, куди він записував свої поезії. Я багато б віддав, щоб прочитати хоча б одного вірша з того зошита..."

У мене ніколи нічого не буває випадково. На минулому тиждні мій науковий керівник поїхав у відрядження, а мені доручив провести його семінари. В обох групах співпали теми - "Голодомор в Україні в 1932-33рр." Я спочатку зітхнула - мріялося провести свої перші заняття зі студентами на якісь героїчні теми. Але зараз я вдячна долі, що мала можливість говорити з молодими людьми про такі серйозні речі, ще й напередодні 80-ї річниці. 

Була вражена - як  ретельно студенти підготувалися до пари! Я боялася лише одного - зайти в аудиторію і побачити тупу байдужість. Але мій рідний Іст.Фак таки тримає марку. Наші студенти розумні, небайдужі, вони - чудові! Мені дуже хочеться вірити - що вони - нове покоління. Що вони будуть кращими, розумнішими, людянішими. Вони побачать світ і покажуть світу кращу Україну. І заради цього варто було вижити тим, хто вижив. У всіх жахіттях ХХстоліття. 

ВИХІДНИЙ ДЕНЬ. ГОНЧАРНА МАЙСТЕРНЯ.
 Загалом вихідні дні - це коли в ліжку до обіду, коли сніданок неспішно, хатні роботи, фільми і мультики - у нас трапляються не частіше, ніж Паска. Така вже доля екскурсовода :-) Але часом буває і таке щастя. І от сьогодні ми з Малою обидві зранку вдома, виспалися, прибрали-приготували... Надворі ж така теплінь - хоч і мряка і туман - що сидіти в хаті не хочеться. Мала давно хотіла зліпити дракона з глини. Тому ми пішли до Олега і Олекси в гончарну майстерню. Ми там часті гості. Але, здебільшого - по роботі. Приводжу туди туристичні групи. А тут ми прийшли пити чай і ліпити драконів...

Не святі горшки ліплять? 

Це такий кайф - тримати в руках сиру глину. Ліпити. Творити. Передавати себе у роботі.

Принаймні, глину я вношу в ряд реласку з йогою і сауною. Особливо, гончарне коло. Монотонне кружляння і масаж долоньок... І глина, до речі, косметична:-)

МІЛИНІ КАРПАТИ

Поїхати в Карпати - це те, чого я не встигла літом. Зате туди їздила моя Міла. Привезла мені незлічені гігабайти такої краси, яку не можна приховати. Трохи із запізненням, та без ностальгії - бо це все стійке і традиційне. Не зміниться.

Навіть коли дивишся на ці фото, дихаєш по-іншому. Глибоко і вільно. Оце сила гір!

 Це фото я вважайю найкращим. Гарне, до нереальності!

 Це сіно, думаю можна сміливо кидати у заварничок і пити чай.

Бички (вони ще молоді, тому такі маленькі:-)) пасуться собі на полонинах. Їм ця краса - безкоштовно. Вони тут гостодарі. Нічого дивного втому, що вони мало не рознесли наметове містечко. Мілі вони добре запам’яталися)))

 А це таке пристосуання для сушіння свіжознайдених грибів.

Пекарня. Без слів.

Священні струни світла...

( або благослови Боже той момент, коли Міла купила крутий фотоапарат)))

 Людина творить світ навколо себе таким, який він у її душі.

 Музей народної музики місце вже розтиражоване, але кажуть, його власник і творець кожну групу приймає, як першу.

Треба таки в якісь вихідні поїхати. Хоч в Яремче. Подихати, поїсти, погуляти. Але за такою красою треба вирушати далеко в гори. 

як у пісні: "Я піду в далекі гори..." і трата-там...