МІЛИНІ КАРПАТИ

Поїхати в Карпати - це те, чого я не встигла літом. Зате туди їздила моя Міла. Привезла мені незлічені гігабайти такої краси, яку не можна приховати. Трохи із запізненням, та без ностальгії - бо це все стійке і традиційне. Не зміниться.

Навіть коли дивишся на ці фото, дихаєш по-іншому. Глибоко і вільно. Оце сила гір!

 Це фото я вважайю найкращим. Гарне, до нереальності!

 Це сіно, думаю можна сміливо кидати у заварничок і пити чай.

Бички (вони ще молоді, тому такі маленькі:-)) пасуться собі на полонинах. Їм ця краса - безкоштовно. Вони тут гостодарі. Нічого дивного втому, що вони мало не рознесли наметове містечко. Мілі вони добре запам’яталися)))

 А це таке пристосуання для сушіння свіжознайдених грибів.

Пекарня. Без слів.

Священні струни світла...

( або благослови Боже той момент, коли Міла купила крутий фотоапарат)))

 Людина творить світ навколо себе таким, який він у її душі.

 Музей народної музики місце вже розтиражоване, але кажуть, його власник і творець кожну групу приймає, як першу.

Треба таки в якісь вихідні поїхати. Хоч в Яремче. Подихати, поїсти, погуляти. Але за такою красою треба вирушати далеко в гори. 

як у пісні: "Я піду в далекі гори..." і трата-там...